«Відкритість не повинна ототожнюватися із втручанням у роботу суду, адже свобода одних закінчується там, де починаються права інших», — переконаний заступник голови ВССУ Євген Літвінов. Найголовнішим досягненням Майдану поруч із зміною влади вважається р

 «Відкритість не повинна ототожнюватися із втручанням у роботу суду, адже свобода одних закінчується там, де починаються права інших», — переконаний заступник голови ВССУ Євген Літвінов.

Найголовнішим досягненням Майдану поруч із зміною влади вважається розвиток громадянського суспільства. Утім, у цього здобутку є і зворотний бік, адже нерідко суспільна активність і контроль набувають досить радикальних форм. І саме представники вітчизняної Феміди першими з усіх представників влади відчули на собі переваги і недоліки нової громадянської реальності. У першу чергу, це стосується представників керівної ланки судової системи, увага до діяльності яких з боку суспільства нині дуже прискіплива. Новітня історія вже знає приклади того, як відбувався процес призначення керманичів за новою законодавчою процедурою, коли через громадську активність робота окремих судових інстанцій опинялася під загрозою. Наразі очевидним є те, що успішність процесу відновлення довіри до судової системи, багато в чому залежатиме не лише від якості проведення «люстрації», а від того, наскільки прозорим буде цей процес, як, у принципі, і діяльність судової системи. Якою має бути комунікація між судами і суспільством, і взагалі, що можуть зробити самі судді для того, аби відновити довіру до вітчизняної Феміди, — ці та інші запитання «Судовий вісник» адресував заступнику голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) Євгену Літвінову. 

— Євгене Володимировичу, основною новацією законодавчого механізму люстрації судової влади став новий алгоритм призначення суддів на адміністративні посади. Як ви оцінюєте такий законодавчий підхід, чи виправдано те, що питання обрання керівників судів відтепер є прерогативою суддівського колективу?

— Справді, у зв’язку з прийняттям Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» повноваженнями щодо призначення суддів на адміністративні посади наділені збори суддів відповідного суду. На мою думку, такий підхід є виправданим, адже дозволяє максимально враховувати позицію кожного судді під час прийняття обґрунтованого рішення про призначення на адмінпосаду. Безперечно, запровадження кардинально нового механізму спричинило й певні труднощі, пов’язані із затвердженням регламенту та вирішенням інших організаційних питань.

— А чи відомо вам про проблеми, які у зв’язку із цим виникали у судах першої інстанції. Скажімо, чи виникали труднощі з кадровим вибором у невеликих обителях Феміди, в яких працює по кілька суддів?

— Інформації щодо проблем з обранням керівників місцевих судів у мене немає. Не виключено, що така ситуація з часом може виникнути у невеликих судах, де за штатним розписом працює, скажімо, троє суддів. Тому це питання потребує врегулювання на законодавчому рівні.

Сьогодні ж новообрані керівники повинні забезпечити належну роботу судових установ, а в подальшому призначення суддів на адміністративні посади має відбуватися у межах правового поля.

— Ні для кого не секрет, що нині діяльність судової влади перебуває під пильною увагою громадськості, і, попри те, що після судової реформи 2010 року повноважень у керівників не так багато, суспільний інтерес до кадрових процесів в адміністративній ланці судової системи неабиякий. З чим це пов’язано?

— Повноваження голови суду, справді, суттєво звужені. Разом із тим, на думку громадськості, процес обрання керівництва є лакмусовим папірцем ситуації у всій судовій системі, а тому важливо, щоб вибори голови та його заступників відбувалися відкрито, за демократичною процедурою.

Після останніх подій в Україні увага суспільства прикута до всіх органів державної влади. Громадські організації та ЗМІ спостерігають за тим, як відбуваються державні закупівлі, хто обіймає керівні посади у різних державних установах. Нічого поганого у цьому я не бачу. Усі органи влади працюють для суспільства, а тому їхня діяльність має бути прозорою.

Те саме стосується і судів. Можу запевнити, що ми не маємо жодних заперечень проти того, щоб представники громадськості були присутні на зборах нашого колективу. Підозри завжди виникають там, де намагаються приховати інформацію. Досить часто відмежування від громади призводить до виникнення чуток, перекручення фактів і поширення неправдивих відомостей.

Водночас відкритість не повинна ототожнюватися із втручанням у роботу суду, здійсненням тиску, перешкоджанням роботі суддів, адже свобода одних закінчується там, де починаються права інших, у тому числі й іншої сторони у справі.

— Відомі випадки, коли робота судів опинялася під загрозою через занадто активну громадську позицію. Ваше бачення: якою має бути комунікація між судами і суспільством, зокрема якою буде подальша комунікаційна політика ВССУ? І взагалі, що можуть зробити судді для того, аби відновити довіру до вітчизняної Феміди?

— На жаль, останнім часом почастішали випадки захоплення приміщень судів, тиску на суддів. Безперечно, такі факти негативно впливають на незалежність судочинства. Разом із тим ситуація в країні поступово стабілізується, і, я сподіваюся, що подібні негативні явища залишаться в історії. Якщо громадянам відомі факти протиправних дій суддів, їм потрібно звертатися до компетентних органів, а не боротися за справедливість силою чи незаконними методами. Зрозуміло, що і суди мають робити певні кроки назустріч суспільству, насамперед активніше співпрацювати зі ЗМІ, які є посередниками між нами і громадськістю.

Що стосується ВССУ, то ми ухвалили Комунікаційну стратегію на 2014—2016 роки, якою передбачена максимальна відкритість суду, і на сьогодні активно реалізуємо окреслені завдання.

На мою думку, для налагодження ефективної взаємодії із суспільством і підвищення рівня довіри до судової системи насамперед потрібно, щоб судді відповідально виконували свої обов’язки і неухильно дотримувалися законів. Якщо ж вони порушуватимуть строки розгляду справ, не дотримуватимуться єдиної правової позиції, то, якою б відкритою не була політика установи, підвищити довіру до судової влади не вдасться.

— Чи є достатньою річна каденція очільників судів, що можна зробити за такий досить короткий строк? Особисто ви як заступник голови ВССУ, які завдання перед собою поставили (які проблеми найактуальніші для вашого суду і як їх планується розв’язувати)?

— Будь-які підходи до визначення строку перебування на адміністративній посаді мають як переваги, так і недоліки. На мій погляд, річний строк є занадто коротким для належного планування роботи та розвитку суду, а особливо апеляційної та касаційної інстанцій. Адже адміністративні питання, такі як взаємодія з органами законодавчої та виконавчої влади, позапроцесуальна діяльність суду, спрямована на забезпечення однакового правозастосування, вимагають довгострокового планування.

На сьогодні для мене як заступника голови ВССУ важливим завданням є подальше ефективне впровадження комунікаційної стратегії суду, що, безперечно, сприятиме підвищенню рівня довіри до судової системи загалом та нашого суду зокрема. Ми з самого початку робимо все можливе, щоб правосуддя для громадян було доступнішим та прозорішим. Це й ефективна робота call-центру, постійне вдосконалення веб-сайту ВССУ, розміщення інформації для громадян на інформаційних стендах, співпраця зі ЗМІ.

Також актуальним для ВССУ є створення належних умов роботи для суддів та працівників апарату, а також поліпшення умов перебування громадян — відвідувачів суду, представників ЗМІ, громадських та міжнародних організацій. На жаль, виконання цього завдання безпосередньо пов’язане з фінансовим забезпеченням. На сьогодні у новому приміщенні суду вже працює судова палата у цивільних справах та апарат. Думаю, що в якнайкоротший строк буде забезпечено переїзд і судової палати у кримінальних справах.

— Очевидно, що невдовзі на судову систему чекають чергові законодавчі зміни, в тому числі й на конституційному рівні. Які проблеми суддівського корпусу можна розв’язати в рамках реформи Основного Закону, а які в рамках спеціального — «Про судоустрій і статус суддів»?

— Підкреслю використане вами у запитанні слово «чергові». Законодавство у сфері судоустрою є надзвичайно нестабільним. Водночас законодавчі норми, за винятком окремих положень, відповідають вимогам європейських стандартів, висновкам Венеціанської комісії, а вдосконалене процесуальне законодавство узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Це свідчить про те, що об’єктивної необхідності в кардинальних змінах немає. Головне, щоб внесення будь-яких змін не призвело до негативних наслідків, які, врешті, відчують на собі учасники судового процесу.

— Однією з найбільш дискусійних законодавчих пропозицій на сьогодні є ідея ліквідації вищих спеціалізованих судів. Чи на часі такі кардинальні пертурбації?

— Так, це питання сьогодні активно обговорюється суддями, науковцями, а також представниками законодавчої влади. Однак єдиного бачення щодо подальшого реформування судової системи немає, як і немає переконливих аргументів на користь того, що реалізація певного підходу сприятиме вдосконаленню процесу здійснення правосуддя.

На моє переконання, перш ніж приймати рішення, потрібно проаналізувати ефективність існуючої системи, дані судової статистики, результати узагальнення судової практики, навантаження на суддів, тенденції перегляду судових рішень Верховним Судом України тощо. У цьому контексті зазначу, що дані судової статистики розгляду справ і матеріалів ВССУ за останні роки переконливо свідчать про важливість ролі спеціалізованих судів у процесі здійснення правосуддя.

— Нині не лише судова система, а й, мабуть, уся юридична спільнота очікує на проведення позачергового з’їзду суддів. На що очікуєте від головного суддівського форуму ви? Відповіді на які запитання, що турбують служителів Феміди, має дати найвищий орган суддівського самоврядування?

— Суддівське самоврядування має визначальні повноваження у формуванні органів, що вирішують ключові питання, пов’язані з функціонуванням судової влади в державі. Це — призначення суддів Конституційного Суду України, членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, обрання складу Ради суддів України. Саме тому сподіваюся, що позачерговий з’їзд суддів буде належним чином проведено і всі питання, передбачені порядком денним, будуть розглянуті у встановленому законом порядку. Це дасть змогу забезпечити формування вкрай важливих для судової влади інститутів та сприяти їх подальшому повноцінному розвитку.